Побувавши у Швейцарії не як туристи, можемо підтвердити “дійсно чисто і дійсно чистота вимагає організованості та відповідальності”. Нижче пропонуємо матеріал із сайту Україна без сміття nowaste.com.ua
Зазвичай туристи, що побували в Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином це досягається.
Система сортування сміття, що практикується вже в багатьох країнах світу, в Швейцарії доведена абсолютно до крайності. Майже до абсурду.
Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не має винятків – всі зобов’язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь всі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден – плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Гельветійській Конфедерації. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.
Багатство нікого не підносить над законом. Нерідко можна побачити громадян, які без комплексу неповноцінності вивантажують із порше порожні пляшки у пункті здачі тари.
Швейцарія лідирує у світі за кількістю зданих пляшок – більше 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізується.
Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки в залежності від кольору скла – окремо біле, коричневе, зелене.
Папір переробляється окремо від картону (переробка картону коштує дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкарської продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.
Нікому в голову не прийде викидати в сміття використані батарейки. Тому 60% усіх проданих в Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у відро для сміття.
Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо – старі електричні прилади та побутова техніка, окремо – будівельне сміття, окремо – лампи денного світла, окремо – консервні банки (які попередньо потрібно самостійно спресувати за допомогою магнітного преса), окремо – трупи тварин (за це треба платити і закопувати їх забороняється), окремо – залишки рослинного масла, окремо – залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено – це за вас зроблять на станції техобслуговування за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно.
Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, скажете ви. Можна. Але тоді доведеться розоритися на податок, який стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку. Викинути п’ять кілограм сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється в залежності від кантону). Тому більшість місцевих жителів несе все, що можна, у пункти прийому вторсировини, де віддати старий комп’ютер або стару дитячу коляску нічого не коштує.
Існує навіть анекдот, як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку – до картону, сам пакетик – до паперу, заварку – в компост, скріпку – до використаного металу, а ниточку – в маркірований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт … але не в Швейцарії.
Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа – сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку – знаходять порушника (це не прикол) і штрафують його. Штрафи високі. Нова цюрихська газета писала про випадок, коли людина по дорозі на роботу просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція знайшла її. Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття і очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків судових витрат. Разом 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками, оскільки швейцарці дуже економні. Такий менталітет.
У 80-ті роки, коли маркування сміття було введена тільки на південному сході країни, з’явився, так званий, сміттєвий туризм. На вихідні люди брали свої сім’ї, забивали багажники накопиченими за тиждень відходами та їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували, і сміття безкоштовно викидали. Тільки до Цюриха щоденно звозили понад 3000 тонн “нелегальних” кульків з відходами. Тому всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.
Ще у 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною – всі річки і озера забруднені фосфатами і нітратами, земля – важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а зростаюче населення виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було великих площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.
Тоді й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершили всі очікування. Швейцарія зараз одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.
У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава – це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну і досягли успіху. Інше було лише справою часу.
Висновок простий: люди захотіли – люди зробили! Розкидайте це повідомлення друзям і організуйте разом екологічні групи, які стежать хоча б за своїм сміттям.
Ліниво? Розумію! Але на смітнику жити ще більше не хочеться. Так що діємо!
За матеріалом
http://nowaste.com.ua/kak-reshili-problemu-musora-v-shvejtsari/