Рентгенівські повідомлення у пресі про нові Х-промені були науково необґрунтованими, знімки – невиразними, а пояснення природи променів неправильними. Натомість Пулюй робив знімки дуже якісні, чим довів можливість їх застосування у медицині. Окрім того, Іван Пулюй дав повне пояснення фізичної природи променів, які продукувала сконструйована ним лампа.
Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка,
як берегти свою і національну честь
та без нагороди вірно працювати для добра свого народу,
щоб забезпечити йому кращу долю
Іван Пулюй
Ще за 14 років до відкриття 1895 року Рентгеном Х-променів Іван Пулюй сконструював і запатентував лампу, яка давала можливість просвічувати предмети. Якби Рентген не мав лампи Пулюя, то не міг би здійснити своє відкриття. Рентген і Пулюй працювали у Страсбурзі в одному кабінеті і Пулюй подарував Рентгену свої трубки. На лист Івана Пулюя, де він запитував колегу, чи користувався той подарованими йому “лампами Пулюя”, Рентген не відповів. Згідно із заповітом, усі записи Рентгена, що стосувалися відкриття Х-променів, після його смерті було знищено.
12 листопада 1901 року Нобелівську премію за винайдення Х-променів було присуджено Рентгену. “Він (Іван Пулюй) прочитав звістку про Рентгенове відкриття, лежачи ще в ліжку, — згадував його син. — Підірвавшись із нього і схопившись руками за голову, він раз у раз скрикував: “Моя лямпа! Моя лямпа!”.
Журналіст того часу Ервін Кіш писав: «Пулюй теж дійшов до цих променів і двадцять років робив із ними досліди, без того, щоб з ними виступити публічно. Під час демонстрації лампи Пулюя ми переконалися в чистоті фотознімків. Натомість фотознімки, зроблені Рентгеном, є неясні й для точного установлення діагнозу в медицині, спеціально для хірургії, не мають великого значення. На дослідницьку роботу професора Рентгена дивилися скептично».
Іван Пулюй був добре знайомий з Альбертом Ейнштейном. І Ейнштейн сказав йому: «Іване Павловичу, ви маєте бути горді, що причетні до епохального відкриття. Але яка сила за вами стоїть, яка держава? А за Рентгеном — цілий світ». Чому Рентген увійшов у нашу наукову літературу? Це значною мірою заслуга радянського фізика–академіка Абрама Йоффе — учня Рентгена. Саме Йоффе назвав промені «рентгенівськими», хоча в усьому світі їх називають Х–променями.
Фактично про Пулюя ми почали говорити і писати з 1995 року. Тому що за радянських часів робили все, щоб вилучити з підручників згадку про українських учених, які були причетні до видатних винаходів, але з тих чи інших причин виїхали з України. Надто не влаштовувало радянських ідеологів те, що вони не поривали зв’язків із рідною землею, намагалися прислужитися їй. Це була політика замовчування видатних вихідців з України.
За матеріалами Василя Шендеровського, доктора фізико–математичних наук, професора, віце–президента Українського фізичного товариства, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, дослідника наукової спадщини Івана Пулюя
Україна молода, випуск 022 від 02.02.2008
Біографічна довідка
Іван Пулюй знав 15 мов, зокрема давньогрецьку та гебрейську. Саме таку людину із теологічною освітою й знанням мов шукав письменник Пантелеймон Куліш для перекладу Біблії українською. Їхній переклад Нового Завіту було закінчено 1871 року. Остаточну редакцію Іван Пулюй завершив через вісім років, а ще за два роки книга побачила світ. Уже готовий переклад Старого Завіту 1885 року знищила пожежа на Кулішевому хуторі Мотронівка. Куліш до кінця життя працював над його поновленням. Роботу закінчили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький. Повний їхній переклад Старого і Нового Завіту вийшов друком 1903 року у Відні і витримав сім перевидань.
1845, 2 лютого — Іван Пулюй народився в містечку Гримайлів, тепер Гусятинського району на Тернопільщині
1856–1864 — ходить до Тернопільської класичної гімназії
1864–1873 — навчається на теологічному, згодом на фізико-математичній кафедрі філософського факультету Віденського університету
1869 — починає співпрацю з Пантелеймоном Кулішем над перекладом Біблії
1875 — вивчає електротехніку в Страсбурзькому університеті; захищає із відзнакою дисертацію і здобуває ступінь доктора за спеціальністю “фізика”; починає експерименти із Х-променями
1884 — одружується з Катериною Йосифою Марією Стозітською
1884–1916 — завідувач кафедри фізики, декан електротехнічного факультету, ректор Німецької політехніки у Празі
1918, 31 січня — помер, похований у Празі
Донька Ольга стала піаністкою, Марія — вчителькою, сини Олександр і Юрій — інженерами, Павло — лікарем. Старша донька Наталя була дружиною композитора Василя Барвінського і за сталінської доби відбула 10 років заслання в Потьмі Мордовської АРСР